17 квітня 2015 р.

Для учнів 31 КП


Туберкульоз легенів
Туберкульоз — хронічне інфекційне захворювання, яке характеризується розвитком специфічних змін у різних органах і тканинах, насамперед у легенях.
Причини туберкульозу
Збудником туберкульозу є мікобактерії, відкриті в 1882 р. німецьким уче­ним Робертом Кохом. Існує кілька типів мікобактерій, людські, бичачі, пташині й мишачі. Для людини патогенні перші 3 типи, особливо людський і бичачий.

Мікобактерії є аеробами, але за несприятливих умов можуть існувати й без кисню. Оптимальна температура для їх існування 37 °С. Особливо добре зберігаються у висох лому харкотинні. У сирих і темних приміщеннях можуть зберігатись місяцями, іноді навіть роками. Під дією сонячного проміння вони гинуть протягом короткого часу. Чутливі до високої температури і дезінфікуючих розчинів. Зокрема, при температурі 70 °С гинуть через 6-8 год, під час кип’ятіння свіжого харкотиння – через 5 хв. Висохле харкотиння знезаражують протягом 45 хв. У 5 % розчині хлораміну мікобактерії гинуть через 6 годин, у 5 % розчині карболової кислоти – через 24 год.
Основним джерелом інфекції є хвора на відкриту форму туберкульозу людина. Збуд ник потрапляє у навколишнє середовище з харкотинням хворого, при туберкульозі інших органів – з калом, сечею, гноєм, слиною. Мікобактерії туберкульозу виявляють у молоці матері-годувальниці, хворої на туберкульоз.
Воротами інфекції є дихальні шляхи, травний канал, шкіра, слизова оболонка мигдаликів тощо. Найчастіше мікобактерії проникають в організм через дихальні шляхи, тобто аерогенно (80-90 %).
Аерогенне зараження буває двояке: повітряно-крапельне (найнебезпечніше) і повітряно-пилове.
Повітряно-крапельне зараження відбувається у випадку спілкування здорової людини з хворим на туберкульоз, під час розмови, кашлю, чхання, коли краплини слини та харкотиння, які містять мікобактерії туберкульозу, з повітрям потрапляють у дихальні шляхи інших осіб. Краплини слини хворого осідають на землю, висихають. У такому вигляді мікобактерії туберкульозу можуть зберігатися тривалий час, а потім під час сухого прибирання приміщення піднімаються у повітря з пилом і далі аерогенно потрапляють в організм здорової людини.
Аліментарне зараження відбувається через продукти харчування (від хворих на туберкульоз тварин), при вживанні сирого молока, м’яса (без належної термічної обробки) та користування інфікованим посудом.
У деяких випадках під час зіткнення із зараженим об’єктом мікобактерії можуть про никати в організм людини через шкіру та слизові оболонки (надрізи, подряпини). Таке зараження називається контактним.
Інколи можливе внутрішньоутробне зараження від хворої матері через уражену плаценту.
Класифікація туберкульозу
А. Основні клінічні форми
·                     Група 1. Туберкульозна інтоксикація у дітей та підлітків.
·                     Група 2. Туберкульоз органів дихання.
·                     Група 3. Туберкульоз інших органів і систем.
Б. Характеристика туберкульозного процесу
Локалізація і протяжність у частках легенів і сегментах.
Фази:
1.                 інфільтрація, розпад, обсіменіння;  розсмоктування, ущільнення, рубцювання, звапніння.
Бациловиділення:
1.                з виділенням мікобактерій туберкульозу (МБТ+);
2.                без виділення мікобактерій туберкульозу (МБТ-).
В. Ускладнення
Легенева кровотеча, спонтанний пневмоторакс, легенево-серцева недостатність, ателектаз, амілоїдоз, ниркова недостатність, бронхіальні нориці.
Г. Залишкові зміни після перенесеного туберкульозу Туберкульоз органів дихання:
1.                фіброзні, фіброзно-вогнищеві, бульозні зміни;
2.                кальцинація у легенях і лімфатичних вузлах;
3.                 плевропневмосклероз;
4.                бронхоектази.
Туберкульоз інших органів: а) рубцюваті зміни в різних органах і їх наслідки; б) звап- ніння; в) стан після оперативного втручання.
Симптоми і діагностика туберкульозу
Залежно від форми туберкульозу легенів, його по ширення, фази спостерігаються різні симптоми.
Частим симптомом туберкульозу легенів є гарячка. Іноді початок захворювання збі гається з підвищенням температури тіла увечері до субфебрильної (37,2-37,5°С). Характерний ремітуючий тип гарячки, коли різниця між ранковою і вечірньою температурою тіла досягає кількох градусів, а за наявності окремих форм туберкульозу (казеозної пневмонії, міліарного туберкульозу) температура увечері може підвищуватись до 39^0 °С, тобто набувати генетичного характеру. Наявність високої температури тіла свідчить про швидкий розвиток процесу.
Одним із ранніх симптомів туберкульозу є холодний нічний піт (навіть за наяв- ності субфебрильної температури). У разі розвитку гектичної гарячки піт стає проливним. Гарячка і піт є проявами інтоксикації, що притаманна туберкульозу. Унаслідок туберкульозної інтоксикації розвиваються слабкість, утома, погіршується апетит, що при зводить до схуднення і загального виснаження організму.
Постійною ознакою туберкульозу є кашель. Він може бути сухим або супроводжуватись виділенням харкотиння, може бути незначним і турбувати хворого тільки зранку або бути постійним і частим.
Харкотиння має різний характер – від слизового до гнійного. Кількість харкотиння також буває різною. Під час розпаду легеневих вогнищ у харкотинні знаходять мікобактерії туберкульозу.
Кровохаркання є наслідком руйнування туберкульозним процесом стінок капілярів і дрібних кровоносних судин, а легенева кровотеча – наслідком руйнування великої кровоносної судини.
Задишка виникає у разі розвитку туберкульозного процесу в обох легенях і зумовлена зменшенням дихальної поверхні легенів. Після ліквідації запалення задишка зникає.
У разі хронічного туберкульозу легень розвиваються пневмосклероз і емфізема – процеси, які призводять до легеневої недостатності. Тоді задишка стає постійною. З її Прогресуванням формується легеневе серце, розвивається легенево-серцева недостат -ність, з’являються набряки, збільшується печінка, наростає ціаноз.
Діагноз туберкульозу ставлять на основі даних анамнезу, об’єктивного обстеження, епідеміологічних відомостей, позитивних туберкулінових проб (туберкулінодіагностика), результатів рентгенологічного обстеження, а також виявлення мікобактерій у харкотинні, промивних водах шлунка, бронхів. Крім того, роблять посів будь-якого матеріалу (харкотиння, сечі, ексудату, цереброспінальної рідини), одержаного від хворого на туберкульоз. За відсутності позитивних результатів у разі застосування бактеріоскопічних, бактеріологічних методів застосовують біологічний метод, тобто метод інокуляції або штучного зараження. Цей метод характеризується високою чутливістю. За його допомогою визначають мікобактерії туберкульозу в патологічному матеріалі, а також їх вірулентність і типову приналежність. Однак застосування біологічного методу потребує довшого спостереження (2-3 міс).
За показаннями хворим із хронічним перебігом бронхолегеневої патології проводять бронхоскопію.
При старанному збиранні анамнезу вдається виявити клінічні симптоми і початок захворювання. Під час збирання анамнезу необхідно визначити джерело захворювання (інфекції). У разі уважного опитування хворого це вдається зробити в 60-70 % випадків. Оскільки захворювання на туберкульоз тісно пов’язане з соціально-побутовими і матеріальними умовами життя, треба ознайомитися з побутовими умовами, звичками хворого.
Аналіз крові не має вирішального значення, оскільки нині лімфоцитоз не трактують як основний симптом туберкульозу. Під час загострення процесу визначають прискорену ШОЕ і лейкоцитоз.
Важливим методом своєчасного виявлення туберкульозу є туберкулінодіагностика. Для проведення проби Манту застосовують спеціальні туберкулінові шприци і голки для внутрішньошкірних ін’єкцій у середню третину внутрішньої поверхні передпліч чя (0,1 мл туберкуліну). Результати реакції Манту оцінюють через 72 год. Прозорою міліметровою лінійкою вимірюють поперечний діаметр папули (інфільтрату). Реакція Манту вважається негативною за відсутності папули в місці введення туберкуліну. Якщо папула досягає розмірів 2-4 мм або відзначається ділянка гіперемії будь-якого розміру, реакція вважається сумнівною. У тому разі, коли папула має розмір 5 мм і більше, реакцію оцінюють як позитивну. Якщо папула досягає розмірів 17 мм у дітей і 20 мм у дорос­лих, реакція вважається гіперергічною.
Невід’ємною частиною дослідження під час туберкульозу легень є рентгенологічний метод. Найпростішим методом є рентгеноскопія, основним – рентгенографія (оглядова), бокова із застосуванням прицільних знімків. Томографія — пошарове дослідження – дає змогу одержати точніше уявлення про деструктивні процеси в легенях. Бронхографія – рентгенологічне дослідження бронхіальної системи із застосуванням контрастної речовини.

Немає коментарів:

Дописати коментар