для групи 31кп СНІД

СНІД (синдром набутого імунодефіциту) - повільно прогресуюче інфекційне захворювання, що характеризується порушеннями функцій імунної системи і сумою різних клінічних ознак.
ВІЛ відноситься до групи повільний інфекцій. ДНК вірусу СНІДУ може перебувати в геномі людини як мінімум три роки. ВІЛ тривалий час зберігає свою життєдіяльність і в плазмі крові, позбавленої клітинних елементів. Ймовірно, саме з цим пов'язана надзвичайна "продуктивність" шляху передачі інфекції через шприц. Для вірусу СНІДУ характерна висока ступінь мінливості - в один мільйон разів більше, ніж у вірусу грипу.
Віруси СНІДУ при кип'ятінні гинуть через 1 хв, стійки до сонячних променів і заморожування. Передача вірусу СНІДу здійснюється при статевому контакті, при переливанні інфікованої крові і через інфіковані кров'ю інструменти, предмети, від матері до плоду. Найбільш небезпечні в поширенні вірусу СНІДу особи обох статей, особливо що входять до групи ризику, а також гомосексуалісти. ВІЛ не передається через укуси комах, при побутовому контакті, через слину. ЗПСШ (сифіліс, гонорея, хламідіоз, герпес,мікоплазмоз) відіграють особливу роль при ВІЛ-інфекції. Останнім часом зріс інтерес до цитомегаловірусуу зв'язку з її великою частотою у хворих на СНІД.

Шляхи передачі СНІДу

Особлива роль у поширенні СНІДу належить груп підвищеного ризику зараження: гомосексуалісти, бісексуалісти, повії, наркомани, хворі на венеричні захворювання.

ОСНОВНІ ШЛЯХИ ЗАРАЖЕННЯ:

 статевий (вагінальне або анальні зносини із зараженим партнером)
 парантеральний (переливання інфікованої ВІЛ крові;
 внутрішньовенне введення лікарських засобів або наркотиків нестерильними шприцами при повторному їх використанні).
Наявність хронічних захворювань і недолікованих інфекцій, в тому числі, що передаються статевим шляхом (сифіліс, гонорея, хламідіоз), здатних істотно знижувати захисні сили організму, що веде до більш можливого інфікування вірусом.
Симптоми СНІДу
Ранні симптоми ВІЛ:
 лихоманка нез'ясованої етіології більше 1 міс;
 загальна слабкість;
 головний біль;
 підвищена стомлюваність;
 тривала діарея (більше 1-2 місяців);
 безпричинна втрата маси тіла на 10% і більше;
 пневмонія, стійка до стандартної терапії;
 затяжне, що повторюється або не піддається звичайному лікуванню запалення легенів;
 бронхіальний і легеневий кандидоз;
 постійний кашель більше 1 місяця;
 збільшення лімфовузлів 2-х і більше груп понад 1 міс;
 слабоумство в раніше здорових людей;
 лімфома головного мозку;
 інші, більш важкі хвороби.
Також до найбільш частих ознаками СНІДу відноситься збільшення лімфатичних вузлів. Найчастіше збільшуються задньоийні, надключичні, ліктьові, пахвові та пахові лімфатичні вузли.
Особлива роль у поширенні СНІДу належить груп підвищеного ризику зараження: гомосексуалісти, бісексуалісти, повії, наркомани, хворі на венеричні захворювання (сифіліс, гонорея, хламідіоз).

Лікування СНІДу

В даний час інтенсивно розробляється проблема специфічного лікування СНІДу. Весь комплекс лікувальних заходів не забезпечує одужання, вдається тільки послабити вираженість клінічних проявів, продовжити життя.
Сучасні лікарські засоби і заходи, які застосовуються при СНІДі, можна підрозділити на:
 етіотропні;
 патогенетичні;
 симптоматичні.
Однак, незважаючи на досить велику кількість застосовуваних препаратів і способів лікування СНІДу, результати терапії в сьогодення не можуть привести до повного одужання. Застосування антиретровірусної терапії перетворило ВІЛ із смертельної інфекції у тривале хронічне захворювання. Проблема СНІДу потребує свого подальшого вивчення.
Особлива роль у поширенні СНІДу належить груп підвищеного ризику зараження: гомосексуалісти, бісексуалісти, повії, наркомани, хворі на венеричні захворювання.

Аналізи на СНІД